Although seizures and epileptic discharges in the brain are the cornerstones of the definition of epilepsy, the lived experience of the condition very much encompasses epilepsy-associated cognitive, emotional and social problems as well as the unwanted effects of the treatments offered for the disorder. In fact, in individuals whose epileptic seizures cannot be stopped completely with drugs or other medical interventions, health related quality of life (HRQoL) is affected more strongly by psychological variables and the side effects of antiseizure medicines (ASMs) than by the frequency or severity of their seizures (1). While side effects affecting cognition/ coordination or mood/emotion are more frequent (and more closely associated with reduced quality of life) previous research has demonstrated a clear negative correlation between HRQoL and unwanted effects of ASMs on skin or mucosa (r = 0.42, p = 0.01) (2). What is more, in routine clinical practice, ASM-related skin reactions are particularly likely to lead to the discontinuation of potentially effective medicines.
My Editor’s Choice paper from the current issue of Seizure, is a narrative review by Dora Lozsadi, Amolak Bansal and Thomas Fowler which summarises the evidence on the nature, frequency and optimal management of skin reactions associated with ASMs (3). About one in thirty of all individuals with epilepsy will experience such a drug reaction, but skin reactions are considerably more common in those taking aromatic ASMs (especially carbamazepine, oxcarbazepine, eslicarbazepine, phenytoin, lamotrigine, phenobarbitone and primidone) or sulphonamide-type drugs (especially zonisamide).
The typical management of unwanted skin reaction involves the discontinuation of the antiepileptic drug and recording of an “allergy” to the drug in question. The review by Loszsadi et al. suggests that this is not always necessary and may stop patients from using medication they may well have benefited from. Lozsadi et al argue that severe cutaneous drug reaction (such as Stevens Johnson Syndrome) are relatively rare and that many patients could tolerate treatments that have been associated with skin reaction if their particular skin rash is assessed carefully and the drug re-introduced very slowly. Their review provides a pragmatic management pathway for patients presenting with a suspected drug-induced rash. It includes suggestions for pretreatment screening and assessment of potentially drug-associated rashes and associated symptoms to aid the early identification of patients at risk of severe allergic reactions.
References:
1) Suurmeijer TPBM, Reuvekamp MF, Aldenkamp BP. Social functioning, psychological functioning, and quality of life in epilepsy. Epilepsia 2001;42:1160-68.
2) Perucca P, Carter J, Vahle V, Gilliam FG. Adverse antiepileptic drug effects Toward a clinically and neurobiologically relevant taxonomy. Neurology 2009; 72:1223–1229.
3) Lozsadi D, Bansal A and Fowler T. Risks and management of antiepileptic drug induced skin reactions in the adult out-patient setting. Seizure 2019; 72:61-70
Seizure 2019, том 72, Вибір редактора: «Ризики та лікування шкірних реакцій які викликані протиепілептичними препаратами, у дорослих у амбулаторних умовах»
Хоча напади та епілептичні розряди в головному мозку є наріжним комнем визначення епілепсії, стан хворого, значною мірою залежить від когнітивних, емоційних та соціальних проблем, пов'язаних з епілепсією, а також небажаними наслідками лікування, яке можуть спостерігатися при цьому розладі. Насправді, у осіб, у яких епілептичні напади неможливо повністю припинити за допомогою лікарських засобів або інших медичних втручань, на якість життя, пов’язаного зі здоров’ям (ЯЖПзЗ), сильніше впливають психологічні змінні та побічні ефекти антиепілептичних лікарських засобів (АЛЗ), ніж частота чи важкість епілептичних нападів (1). Хоча побічні ефекти, що впливають на пізнання/координацію або настрій/емоції, частіші (і тісніше пов'язані зі зниженою якістю життя), попередні дослідження продемонстрували явну негативну кореляцію між ЯЖПзЗ та небажаним впливом АЛЗ на шкіру чи слизову оболонку (r = 0,42, p = 0,01) (2). Більше того, в рутинній клінічній практиці шкірні реакції, пов'язані з АЛЗ, особливо ймовірно, можуть призвести до припинення використання потенційно ефективних лікарських засобів.
Стаття, яка є вибором редактора з поточного випуску " Seizure " - це аналітичний огляд Dora Lozsadi, Amolak Bansal та Thomas Fowler, який узагальнює докази про характер, частоту та оптимальне лікування шкірних реакцій, пов'язаними з АЛЗ (3). Приблизно у кожного з тридцяти осіб із епілепсією спостерігається така лікарська реакція, але шкірні реакції значно частіше зустрічаються у тих, хто приймає ароматичні АЛЗ (особливо карбамазепін, окскарбазепін, еслікарбазепін, фенітоїн, ламотриджін, фенобарбітон та примідон) або сульфонамідні препарати ( особливо зонізамід).
Типове лікування небажаною шкірною реакцією включає припинення прийому антиепілептичного препарату та реєстрацію «алергії» на даний препарат. Огляд Lozsadi з спів. говорить про те, що це не завжди необхідно і може перешкодити пацієнтам вживати ліки, від яких вони, можливо, отримали б користь. Lozsadi з спів. стверджують, що важка шкірна реакція на препарати (наприклад, синдром Стівенса Джонсона) є відносно рідкою і що багато пацієнтів могли перенести лікування, яке було пов'язано зі шкірною реакцією, якщо їх особливі шкірні висипання ретельно оцінюються і препарат повторно вводиться дуже повільно. Їх огляд забезпечує раціональний шлях лікування для пацієнтів, які мають підозру на висип, викликаний препаратами. Він включає пропозиції щодо попереднього обстеження та оцінки потенційно пов’язаних з препаратами висипань та супутніх симптомів, що сприяють ранньому виявленню пацієнтів, яким загрожує серйозна алергічна реакція.
Список літератури:
1) Suurmeijer TPBM, Reuvekamp MF, Aldenkamp BP. Social functioning, psychological functioning, and quality of life in epilepsy. Epilepsia 2001;42:1160-68.
2) Perucca P, Carter J, Vahle V, Gilliam FG. Adverse antiepileptic drug effects Toward a clinically and neurobiologically relevant taxonomy. Neurology 2009; 72:1223–1229.
3) Lozsadi D, Bansal A and Fowler T. Risks and management of antiepileptic drug induced skin reactions in the adult out-patient setting. Seizure 2019; 72:61-70
It has been recognized for several decades that the use of antiepileptic drugs during pregnancy can harm foetal development. Several antiepileptic drugs (AEDs) have been linked to diverse major congenital malformations including cardiac abnormalities, spina bifida and other skeletal abnormalities. In addition, over the last fifteen years, it has become increasingly clear that exposure to AEDs in utero can have a detrimental effect on the intellectual development of babies born to mothers with epilepsy (1). Valproate, one of the most widely used antiepileptic drugs, has been shown to put babies at particularly high risk of suboptimal cognitive development. Early reports of adverse effects on verbal IQ have been confirmed by further studies and meta-analyses (2-3). It is now clear that children exposed to valproate in the womb have a lower IQ than those born to untreated women with epilepsy, or those exposed to carbamazepine, lamotrigine, levetiracetam, topiramate or phenytoin in pregnancy. Valproate has been shown to affect cognitive development in terms of attention, memory, executive functioning, adaptive behavior, social skills and motor functions. Increased rates of developmental disorders including autistic spectrum disorders have been reported (1).
My editor’s choice article from the current volume of Seizure, an interrupted time series analysis of valproate prescriptions issued by the public health service in Lithuania by Kristijonas Puteikis, Irma Medziausaite and Ruta Mamensikiene, shows how these scientific discoveries and the regulatory responses which they prompted have led to change in the use of an antiepileptic drug, which continues to be the most effective drug for genetic generalized epilepsies (4).
We learn that valproate use began to decline gradually in women and girls even before the first interventions from European regulators in 2013. The first intervention by regulators in 2013/14 did not significantly accelerate the overall trend – except in girls below the age of 15 – a relevant group, but arguably not the most important target population. In contrast the regulatory tightening of the valproate prescription procedures in 2017/18 had a much more dramatic effect on the use of valproate in female patients of all age groups.
The fact that the drop in valproate prescriptions to women above the age of fifty was as great as that in younger women suggests indicates that the new prescription guidelines may be a fairly blunt tool. Perhaps the guidelines have caused clinicians to review the prescription or continuation of inappropriate medication. However, it is also possible that women who are not at risk of having children who could be harmed by valproate exposure are now inappropriately deprived of a highly effective antiepileptic drug.
References:
1) Bromley RL and Baker G. Fetal antiepileptic drug exposure and cognitive outcomes. Seizure 2017;44:225-231.
2) Adab N, Kini U, Vinten J, Ayres J, Baker G, Clayton-Smith J, et al. The longer term outcome of children born to mothers with epilepsy. J Neurol Neurosurg Psychiatry 2004;75: 1575-83
3) Bromley R, Weston J, Adab N, Greenhalgh J, Sanniti A, McKay AJ, et al. Treatment for epilepsy in pregnancy: neurodevelopmental outcomes in the child. Cochrane Database Syst Rev 2014;10:Cd010236
4) Puteikis K, Medziausaite I, Mamensikiene R. Valproate untilisation trends among girls and women from 2013 to 2018. Seizure 2019; 70: 77-81.
eizure 2019, том 70, Вибір редактора: "Тенденції використання вальпроату серед жінок і дівчат з 2013 по 2018 рік.”
Протягом кількох десятиліть було визнано, що застосування антиепілептичних препаратів (АЕП) під час вагітності може завдати шкоди розвитку плода. Кілька антиепілептичних препаратів (АЕП) були пов'язані з різними «великими» вродженими вадами розвитку, включаючи серцеві аномалії, розщеплення хребта та інші скелетні аномалії. Крім того, протягом останніх п'ятнадцяти років стає все більш зрозумілим, що вплив АЕП внутрішньоутробно може мати згубний вплив на інтелектуальний розвиток немовлят, народжених матерями з епілепсією (1). Було показано, що вальпроат, один з найбільш широко використовуваних антиепілептичних препаратів, призводить до особливо високого ризику «неоптимального» когнітивного розвитку у дітей. Ранні повідомлення про несприятливий вплив на вербальний IQ були підтверджені подальшими дослідженнями і метааналізами (2-3). У даний час зрозуміло, що діти, які зазнали впливу вальпроату в утробі матері, мають більш низький IQ, ніж ті, хто народився у нелікованих жінок з епілепсією або у тих, хто піддавався впливу карбамазепіну, ламотриджину, леветирацетаму, топірамату або фенітоїну під час вагітності. Було показано, що вальпроат впливає на когнітивний розвиток з точки зору уваги, пам'яті, виконавчого функціонування, адаптивного поведінки, соціальних навичок і рухових функцій. Повідомлялося про підвищення частоти порушень розвитку, включаючи розлади аутистичного спектру (1).
Мій редакційний вибір з поточного журналу «Seizure» – це стаття Lithuania by Kristijonas Puteikis, Irma Medziausaite та Ruta Mamensikiene, присвячена аналізу проблем, зв’язаних з застосування вальпроату у системі охорни здоров’я методом переривчатого аналізу часових рядів, показує, як ці наукові відкриття та регуляторні зміни, що вони викликали, призвели до зміни використання протиепілептичного препарату, який як і раніше є найбільш ефективним препаратом при генетичних генералізованих епілепсіях (4).
Використання вальпроату почало поступово зменшуватися у жінок та дівчат ще до початку втручання європейських регуляторів у 2013 році. Перше втручання регуляторів у 2013/14 рр. суттєво не прискорило загальну тенденцію – за винятком дівчат до 15 років – відповідна група, але, мабуть, не найважливіша цільова група населення. На відміну від цього, нормативне посилення процедур призначення вальпроату в 2017/18 рр. зробило набагато більш вплинуло на застосування вальпроату у жінок всіх вікових груп.
Той факт, що спостерігалося зменшення призначень вальпроату у жінок старше п'ятдесяти років настільки ж велике, як і у молодих жінок, вказує на те, що нові рекомендації для призначення можуть бути не досить адекватним інструментом. Можливо, нові рекомендації змусили клініцистів переглянути призначення або продовження неналежне лікування. Однак також можливо, що жінки, які недітородного віку, не мають наміру народжувати дітей, (тобто у яких застосування вальпроату може бути небезпечним) недоречно позбавлені високоефективного антиепілептичного препарату.
References:
1) Bromley RL and Baker G. Fetal antiepileptic drug exposure and cognitive outcomes. Seizure 2017;44:225-231.
2) Adab N, Kini U, Vinten J, Ayres J, Baker G, Clayton-Smith J, et al. The longer term outcome of children born to mothers with epilepsy. J Neurol Neurosurg Psychiatry 2004;75: 1575-83
3) Bromley R, Weston J, Adab N, Greenhalgh J, Sanniti A, McKay AJ, et al. Treatment for epilepsy in pregnancy: neurodevelopmental outcomes in the child. Cochrane Database Syst Rev 2014;10:Cd010236
4) Puteikis K, Medziausaite I, Mamensikiene R. Valproate untilisation trends among girls and women from 2013 to 2018. Seizure 2019; 70: 77-81.
Seizure 2019, том 71, Вибір редактора: «Підтримка та розширення прав і можливостей людей з епілепсією: внесок медсестер-фахівців з епілепсії (дослідження SENsE)»
В даний час добре відомо, що епілепсія – це набагато більше, ніж напади. Принаймні, у часовому і епідеміологічному плані існує чіткий двонаправлений зв'язок між епілепсію та проблемами психічного здоров'я, включаючи депресію, тривогу та суїцідальність, і дуже ймовірно, що існує причинно-наслідковий двонаправлений зв'язок між цими проблемами (1). Крім цього, епілепсія є соціальним розладом. Дійсно, соціальні наслідки виникнення епілепсії перевищують медичний вплив на стан більшості людей, які живуть із нападами (2). Крім того, епілепсія та її лікування мають багато наслідків для життя людей – торкаються важливих особистих питань, таких як планування сім'ї та можливості працевлаштування, а також більш буденні питання, такі як приготування їжі, прибирання або догляд за маленькими дітьми.
Незважаючи на визнання широкого впливу епілепсії на якість життя хворих, служби по боротьбі з епілепсією (особливо в країнах з високим рівнем доходу) намагаються забезпечити підтримку в боротьбі з проявами епілепсії поза нападами. Неврологи або психіатри (фахівці, які найчастіше діагностують епілепсію і спостерігають за її фармакологічним лікуванням) можуть проводити скринінг на наявність симптомів психічного здоров'я, але рідко пропонують відповідні консультації з соціальних наслідків епілепсії або будь-яких практичних питань, з якими доводиться стикатися їх пацієнтам в наслідок наявності к них епілепсії, і пацієнти можуть не вважати за доцільне звертатися до лікаря з цих питань. Фахівці, які не займаються питаннями епілепсії (наприклад, в області первинної медико-санітарної допомоги або немедичних професій, таких як соціальна робота), можуть відчувати, що їм не вистачає знань, щоб давати поради з питань, пов'язаних з епілепсією. Це залишає багатьох людей з епілепсією напризволяще і означає, що вони не мають доступу до високоякісних індивідуальних консультацій з питань, пов'язаних з епілепсією, які можуть вплинути на якість їх життя більше, ніж самі напади.
Мій вибір як редактора з поточного тому "Seizure" – це дослідження Agnes Higgins та ін. «Опис і оцінка ролі медичних сестер - фахівців по епілепсії» (ENSs) (3). Звичайно, ENSs багато знають про епілептичні напади, але вони також ідеально підходять для заповнення прогалин у наданні послуг щодо неепілептичних проявів епілепсії, які існують у багатьох медичних службах з надання допомоги хворим на епілепсію. Це якісне дослідження, засноване на даних від 12 ENSs, 24 членів мультидисциплінарної команди, а також 35 людей з епілепсією та членів їх сімей, охопило п'ять ірландських центрів епілепсії. Результати показують, наскільки важлива підтримка, яку ESNs надають з точки зору розширення можливостей людей для самостійного управління своєю хворобою, проведення всебічних оцінок потреб, забезпечення особистісно-орієнтованої освіти, моніторингу впливу догляду та лікування, надання психосоціальної допомоги для оптимізації психологічного благополуччя, координації догляду і забезпечення якості інформації про пацієнтів. Однак отримані результати також свідчать про те, що для функціонування ENSs необхідно створити і доповнити міждисциплінарну групу. ENSs розширюють медично орієнтовані послуги, вони не замінюють їх. Таким чином, ця стаття є корисним доповненням до бази даних про послуги ENSs, яку нещодавно було узагальнено командою ESPENTE (4). Стаття, яку я вибрав як редактор повинна бути прочитана в контексті всіх інших доказів, що підкреслюють важливість ENSs для надання комплексних послуг по епілепсії. Ці докази були нещодавно зібрані і чудово представлені співробітниками ESPENTE в вільно доступній інтерактивній карті доказів (див. на: https://espente.epilepsy.org.uk/).
Seizure 2019, Vol 71, Editor’s Choice: “Supporting and empowering people with epilepsy: Contribution of the Epilepsy Specialist Nurses (SENsE study)”
It is now well-established that epilepsy is much more than seizures. At least in temporal and epidemiological terms there is a clear bidirectional relationship between epilepsy and mental health problems including depression, anxiety and suicidality – and it is highly plausible that there is a causal bidirectional relationship between these problems as well (1). Aside from this, epilepsy is a social disorder. Indeed, the social consequences of having epilepsy exceed the medical impact of the condition for most people living with seizures (2). Furthermore, epilepsy and its treatment have many implications for people’s lives – affecting important personal matters such as family planning and employment opportunities but also more mundane issues such how to cook, clean themselves or look after their young children.
Despite the recognition of the broad impact of epilepsy on the lives of those affected, epilepsy services (even or perhaps especially in high income countries) struggle to provide support with the non-seizure manifestations of epilepsy. Neurologists or psychiatrists (the professionals who most commonly diagnose epilepsy and oversee its pharmacological treatment) may screen for mental health symptoms but rarely offer meaningful advice on the social consequences of epilepsy or any practical questions their patients have to deal with because of their epilepsy, and patients may not consider it appropriate to ask a doctor about these matters. Non-epilepsy experts (for instance in primary care or non-medical professions such as social work) may feel that they lack the knowledge to offer advice on questions related to epilepsy. This leaves many people with epilepsy to their own devices and means that they do not have access to high quality individualized advice about epilepsy-related questions, which may well affect their quality of life more than the seizures themselves.
My editor’s choice paper from the current volume of Seizure is a study by Agnes Higgins et al. describing and assessing the role of epilepsy nurse specialists (ENSs) (3). Of course, ENSs know a lot about seizures, but they are also ideally placed to fill the gaps in service provisions for non-seizure manifestations of epilepsy, which exist in many medically dominated epilepsy services. This qualitative study based on data from 12 ENSs, 24 multidisciplinary team members as well as 35 people with epilepsy and their family members captured working practices across five Irish epilepsy services. The findings indicate how crucial the support is which ESNs provide in terms of empowering people to self-manage their illness, performing comprehensive needs’ assessments, providing person-centred education, monitoring the impact of care and treatment, providing education to significant others and psychosocial care to optimise psychological wellness, co-ordinating care and quality assuring patient information. However the findings also show that, in order to function ESNs need to be embedded in and complemented by a multidisciplinary team. ESNs enhance medically oriented services they do not replace them. As such, this paper makes a useful addition to the evidence-base for ESN services, which has recently been summarized by the ESPENTE team (4). My editor’s choice paper should be read in the context of all the other evidence underlining the importance of ESNs for comprehensive epilepsy services. This evidence has recently been compiled and beautifully presented by the ESPENTE collaborators in a freely available interactive evidence map (do take a look at: https://espente.epilepsy.org.uk/).
References:
- Hesdorffer DC, Ishihara L, Mynepalli L, Webb DJ, Weil J, Hauser WA. Epilepsy, suicidality, and psychiatric disorders: a bidirectional association. Ann Neurology 2012;72:184-91
- Jacoby A, Snape D, Baker G. Epilepsy and social identity: the stigma of a chronic disorder. Lancet Neurology 2005;4:171-78.
- Higgins A, Downes C, Varley J, Doherty C, Begley, Elliott N. Supporting and empowering people with epilepsy: Contribution of the Epilepsy Specialist Nurses (SENsE study). Seizure 2019:71:42-49.
- Campbell F, Sworn K, Booth A, Reuber M, Grünewald R, Mack C, Dickson JM. Epilepsy Specialist Nurses The Evidence (ESPENTE): a Systematic Mapping Review. https://www.epilepsy.org.uk/sites/epilepsy/files/research/The%20ESPENTE%20Study%208.7.19%20Version%201.pdf, accessed 14 September 2019.
